King Crimson

King Crimson
King Crimson (2003)
Основна інформація
Жанр	прогресивний рок, нью-вейв, артрок, експериментальний рок
Роки	з 1969-го з перервами
Країна	Велика Британія
Мова	англійська
Склад	Тоні Левін, Роберт Фріпп, Білл Бруфорд і Адріан Белью
king-crimson.com
King Crimson у Вікісховищі

King Crimson — британський гурт прогресивного року, створений у січні 1969 року в Лондоні. Його засновником і єдиним постійним членом є Роберт Фріпп, віртуоз гітари і мелотрону.

Гурт знаходив натхнення в найрізноманітніших музичних напрямках, поєднуючи елементи класики, джазу, фолку, хеві-металу, гамелану, блюзу, індастріалу, електроніки, експериментальної музики та нью-вейву. Через численні зміни складу гурт так і не сформував постійного звучання. Характерною рисою King Crimson є те, що гурт ніколи не відступав від авангардної концепції на користь полегшеного звучання. Гурт справив потужний вплив на прогресивний рок початку 1970-х років, зокрема на таких своїх сучасників, як Yes і Genesis, і продовжує надихати сучасні покоління музикантів різних жанрів^[1]. Гурт здобув велику кількість шанувальників^[2][3].

Гурт заснували Роберт Фріпп, Майкл Джайлз^[en], Грег Лейк, Іен Макдональд^[en] та Пітер Сінфілд^[en] і спочатку він зосередився на драматичному звучанні з активним використанням мелотрона, а також саксофона й флейти Макдональда і потужного вокалу Лейка. Їхній дебютний альбом In the Court of the Crimson King (1969) — це суміш джазу, класичної й експериментальної музики; він залишається найуспішнішим і найвпливовішим релізом^[4]. Після раптового одночасного виходу Макдональда і Джайлза, а незабаром і Лейка, наступні два альбоми, In the Wake of Poseidon і Lizard (обидва 1970 року) були записані в умовах нестабільності в складі гурту. Уже в новому складі — Роберт Фріпп, Пітер Сінфілд, Мел Коллінз, Боз Баррелл^[en] та Іен Воллес^[en] — гурт записав альбом Islands у 1971 році. У середині 1972 року Фріпп, якого характеризує серйозне, майже місіонерське ставлення до своєї творчості, залишив цей склад і змінив інструментарій та підхід до написання музики, взявши за основу європейську вільну імпровізацію та розробляючи дедалі складніші композиції. У новому складі — Білл Бруфорд, Джон Веттон, Девід Кросс^[en] і, ненадовго, Джеймі М'юр^[en] — гурт, як вважають, досяг творчого піка на альбомах Larks' Tongues in Aspic (1973), Starless and Bible Black (1974) та Red (1974). Наприкінці 1974 року King Crimson у цьому складі розпався.

Після семи років бездіяльності King Crimson знову відродився у 1981 році, водночас змінивши музичний напрямок. До складу нового гурту увійшли Фріпп, Бруфорд та нові учасники Адріан Белью і Тоні Левін. Вони надихалися африканською музикою, гамеланом, постпанком та нью-йоркським мінімалізмом. У цьому складі гурт проіснував три роки; результатом його роботи стало три альбоми — Discipline (1981), Beat (1982) та Three of a Perfect Pair (1984).

Після 10-річної перерви гурт знову відродився у 1994 році. Цього разу до нього увійшли також Пет Мастелотто і Трей Ганн^[en]. Так гурт перетворився на секстет; Фріпп називав його «подвійне тріо». Ця інкарнація гурту тривала ще три роки, протягом яких він випустив альбом THRAK (1995) та численні концертні записи. Між 1997 і 2000 роками знову була перерва.

Четверо учасників цього подвійного тріо возз'єдналися у 2000 році як новий King Crimson, цього разу вже як індустріально-орієнтований^[5]. Гурт у цьому складі називали «подвійний дует». Він випустив альбоми The ConstruKction of Light (2000) і The Power to Believe (2003). Після п'ятирічної перерви гурт розширився (приєднався другий ударник Гевін Гаррісон^[en]) для туру 2008 року, присвяченого його 40-річчю.

Після чергової перерви (2009—2012) King Crimson знову зібрався разом у 2013 році, цього разу як септет, а пізніше октет, — з незвичним складом із трьох ударних установок і новим другим гітаристом і вокалістом Якко Якшиком^[en]. Ця інкарнація King Crimson гастролювала з 2014 по 2021 рік і випустила кілька концертних альбомів.

1. ↑ Shteamer, Hank (1 жовтня 2019). King Crimson's '21st Century Schizoid Man': Inside Prog's Big Bang. Rolling Stone (амер.). Процитовано 20 січня 2024.
2. ↑ In the court of the Crimson fanatics. The Globe and Mail (en-CA) . 27 листопада 2000. Процитовано 20 січня 2024.
3. ↑ Shteamer, Hank (15 квітня 2019). The Crimson King Seeks a New Court. Rolling Stone (амер.). Процитовано 20 січня 2024.
4. ↑ Buckley 2003, p. 477, «Opening with the cataclysmic heavy-metal of „21st Century Schizoid Man“, and closing with the cathedral-sized title track,»
5. ↑ A Tribute To 'In The Court Of The Crimson King,' Released 50 Years Ago Today. Stereogum (англ.). 10 жовтня 2019. Процитовано 22 січня 2024.